------------------------

Lviv, 2018

© Oleksandra Beregovenko
The School of Social Cynology “ Harmonic Dog ”

------------------------

 

Частина 1. Мова без слів.

Розділ: Психологічні зони тіла собаки.

-------------------------------------------------------

 

Головні задачі еволюції : вижити та вдосконалитись.

 

Агресія - один з найбільш задіяних природою інструментів відбору. Вона необхідна як в середині виду, так і в міжвидових стосунках.

Та в умовах дикої природи наслідки прямої агресії в більшості випадків стануть фатальними.

Для того щоб, з однієї сторони, зберегти позитивну роль агресії у відборі найсильніших чи найрозумніших, та з іншої сторони - не критично втратити популяцію під час цього процесу, природа знайшла спосіб максимально зменшити можливі негативні наслідки, створивши РИТУАЛЬНУ агресію.

 

Ритуальна агресія – це демонстрація фізичної та психологічної сили з мінімальним фізичним пошкодженням супротивника.

Іншими словами: ментальна бійка.

Безумовно, навіть ритуальна агресія не завжди залишиться повністю без контактною. Час від часу все одно будуть травми та пошкодження, особливо якщо супротивники рівні по силах. Ці можливі моменти еволюція те ж врахувала, окресливши на тілі собаки психологічну Зону Агресії з максимальним психологічним впливом і мінімальним фізичним травматизмом.

 

Психологічна Зона Агресії займає нижню частину верхньої сторони шиї ( загривок) та холки собаки ( мал. 2).

 

 

Чому саме тут, а не лапи чи горло, поперек чи боки?

 

Бо загривок і холка в собаки - єдине місце, де немає важливих та великих судин; немає внутрішніх органів; найміцніші м’язи, які добре закривають від пошкодження кістки; найтовща та найеластичніша шкіра; найгрубіша і найгустіша шерсть, що часто утворює гриву. Кісткові відростки хребців зони холки найдовші, чим вагомо утруднюється доступ зубів ворога до кісткового мозку. А так як кістка лопатки з'єднується з хребтом лише м'язами, а не суглобом (як тазові кістки, наприклад) - пошкодження лопатки не дасть вторинних запальних процесів в інших кістках і хрящах.

Ці особливості анатомічної будови дають можливість Зоні Агресії при пошкоджені мінімально завдавати втрат організму.

 

Кожний дотик до Зони Агресії - це еволюційно закріплена інстинктивна інформація про наміри агресії зі сторони іншої істоти.

Саме тому, собачі бої, які насправді є пограничними видами ритуальної агресії, тривають досить довгий час. В противагу реальному бою на смерть, що займає лічені хвилини.

Якщо в собаки є реальна ціль вбити супротивника – вона не буде кусати за холку чи загривок, а докладе зусиль дістатись до Зон Смерті : горла та паху. В крайньому разі - буде цілитись по лапам.

Саме тому у видах агресивної дресури, де собака отримує команду напасти на іншу істоту, тренери та власники використовують різкі удари по холці, чим максимально стимулюють в собаки агресивність і жорсткість намірів.

З тих же міркувань, собака ставить на противника лапу і (або) нависає головою над зоною холки в домінантних конфліктах.

 

Сила та тип дотику до Зони Агресії говорить лише про силу кінцевих намірів. Але базова інформація від цього не змінюється.

 

Тепер, знаючи все це, самі дайте відповідь на питання:

в силу анатомічної будови людини ( ми ж прямо ходячі), де найчастіше ми гладимо собаку?

Чого торкаємось, нахиляючись (нависаючи) над нашими цуценятами?

Куди найчастіше торкається дитина, коли контактує з собакою?

Як часто ми «ласкаво тріпаємо холку», виражаючи свої емоції?

Як міцно обнімаємо і притискаємо до себе собаку в проявах любові, закинувши руку зверху?

 

Кожний дотик до Зони Агресії мозок собаки сприймає як однозначний агресивний намір!

І лише тому, що наші чотирилапі в верхній степені безконфліктні, готові терпіти до останнього людські помилки, демонструючи підкорення і бажання виходу з конфлікту, людина рідко підозрює про справжні думки та почуття собаки.

 

Часто притиснені вуха собаки, облизування, щуреня очей, “усмішку” на морді, опущену голову, опущений швидко вихляючий хвіст, згорблену спину, переступання з лапи на лапу, швидке перевертання на спину з демонстрацією живота, людина помилково сприймає за ознаки задоволення.

 

Насправді ж, пес всіма доступними візуальними способами намагається продемонструвати своє підкорення, розраховуючи на зупинення вашої демонстрації агресії.

 

Найгірше, що повторюючи такі дії день за днем, місяці та роки, ми, ненавмисно, створюємо ще одну з десятків хронічних стресових ситуацій. Наша собака не розуміє, чим вона спричиняє таку поведінку людини, що зробила не так, що має робити на майбутнє, щоб уникнути небажаного?

Не розуміє, чому людина при зустрічі, замість радості, демонструє агресію? Чому дітям дозволено переходити межі сімейних стосунків, і за це вони не отримують покарання від Лідерів сім'ї?

 

Пів біди, якщо дотики до холки - плавні та не сильні погладжуванні рухи.

А якщо господар любить різко «потріпати» та «пожмакати» чотирилапого друга?

А якщо дитина ручкою чіпляється в загривок, намагаючись відірвати цуценя від землі?

В результаті ми, перші демонструючи агресію, отримуємо постійну демонстрацію підкорення, напруження, хронічні психологічні блоки, втрату довіри, формування страху та відсторонення.

І велику ймовірність прямої або переадресованої АГРЕСІЇ, як відповідь на ті моменти, коли собака не хоче, чи вже не може миритися із ситуацією.

 

Коли дитина підбігла до собаки і погладила по холці, а цуценя у відповідь вдарило її зубами - хто винен?

Коли волонтер обняв собаку за шию, для красивої рекламної фото, а пес загарчав і відсторонився - хто справжній агресор?

Коли ветеринар взяв пацієнта за холку, щоб зробити укол, а собака зіщурилась і оскалилась - хто не правий?

 

Існує міф, що ніби мама-сука бере цуценя за холку, коли переносить з місця на місце.

Насправді це ще одна вигадка та виправдовування людей через необізнаність.

Доросла собака намагається взяти цуценя всією пащею за плечі, чи голову, чи тіло, дуже обережно, щоб не нашкодити ні фізично, ні психологічно. Не досвідчені молоді суки можуть взяти свою дитину не акуратно, але за першим же криком цуценя відразу змінюють положення. Досвідчені суки навпаки – ще й намагаються язиком прикрити кутні зуби, щоб пом'якшити дотик до тіла цуценя.

 

Коли ви, за те що цуценя не стрималось і залишило калюжу не там де треба, чи побавилось з вашими речами, які ви ж самі необачно кинули в кімнаті, берете собаку за холку, піднімаєте, перевертаєте і притискаєте до землі, при тому кричите “фу”, “не можна” - ПАМ'ЯТАЙТЕ - ви крайньої степені неадекватний агресивний вожак, який без причини і мотивів загрожує життю слабшому!

 

І вже не може йти мова про довіру Вам - лише про підкорення...

 

Домінантна ритуальна агресія має дуже обмежені та чіткі причини – це боротьба за статевого партнера. Все решта – неадекватна провокативна поведінка, на яку собака має повне право відповісти кривднику.

 

Якщо Вам все ще хтось радить метод виховання "альфа-перевороту", особливо в цуценят та молодих собак – запропонуйте продемонструвати його на дітях «порадників», а потім вирішуйте чи варто застосувати до тих, хто беззахисніший навіть за людську дитину...