------------------------

Lviv, 2017

© Oleksandra Beregovenko
The School of Social Cynology “ Harmonic Dog ”

------------------------

 

З циклу “Серце на двох !”

Частина 3. Хендлінг.

Розділ: Основні помилки в тренінгах та відпрацюванні команд для шоу собак.

 

---------------------------------------------

 

Напевно мало знайдеться кінологів, які б не чули про «Хепі Легси»*.

 

Цей пристрій широко рекламують в соціальних мережах, масово використовують в хендлінг-залах, продають заводчикам, рекомендують пересічним власникам. Ціла індустрія на пострадянському просторі пропонує «швидкий і легкий спосіб навчити Вашу собаку чудово та абсолютно нерухомо стояти в стійці».

 

Мені зрозуміло, коли прості господарі собак чи хендлери початківці, не маючи доступу до більш глибоких знань по психології та анатомії собак, приходять в тренінг-зали і використовують такий “тренінг”.

Але я ніяк не можу виправдати  досвідчених кінологів та тренери, які заслужено вважаються професіоналами, і не лише допускають їх використання в своїй роботі, але й активно пропагують на тренінгах та семінарах?

 

До написання цієї статті мене підштовхнув лист, що отримала деякий час тому.

Короткий зміст:  молода італійська левретка, яку поставили на «хепі легси», природно злякалась, і невдало зіскочила на підлогу. Враховуючи те, що тренер хендліг залу, додумався поставити «хепі легси» на столик, собака зламала собі передню лапу.

В результаті, навіть після двох місяців фізичної реабілітації, собака боїться столів та всіх видів підвищень. Сильно стресує, до втрати апетиту на довгий час. А тренер стверджує, що це винна собака, бо має вроджені проблеми з психікою…

 

Цей трагічний випадок, нажаль не перший за декілька останніх років, але став останньою краплею, що спонукала мене детально зупинитись на питанні “хепі легсів”.

 

Розділ буде містити деякі технічні, психологічні та анатомічні поняття, але, надіюсь, і прості власники собак зможуть зробити для себе правильні висновки з поданої інформації. А тим, кого цікавить глибоке розуміння психофізіології - рекомендую почитати про "реакцію на зоровий обрив".

Звичайно, по статистиці знайдеться одна собака з тисячі, і один тренер з сотень, які будуть виключенням для цієї глави. Але поки, за свій 20-ти літній досвід я ще таких не зустрічала.

Особисто для мене, інформація про використання чи ні “хепі легсів” для зайнять - це своєрідний маркер, по якому формується відношення до рівня та знань кінолога.

 

     Почну з базових знань анатомії, без якої хендлінг просто немає змісту, і перетворюється з дійсно професійного зайняття на просту “мильну бульбашку”.

 

     Красива стійка собаки – природна і куражна, цілеспрямована та концентрована, впевнена, відкрито -розслаблена та, водночас, зацікавлено - підтягнута, в першу чергу формується двома складовими : психологічним та фізичним станом.

Навіть при ідеальній анатомічній будові, собака не покаже себе на максимумі, якщо має не вірні психологічні установки.

Всі ми знаємо, як красиво вміють завмирати наші собаки, коли бачать щось вкрай цікаве чи важливе для себе: кота, для прикладу, улюбленого господаря, чи іншу собаку. А от в породних рингах картинка вкрай рідко буває такою ефектною.

Це чудовий приклад замислитись : якщо в одному проміжку часу собака може бути надзвичайно красивою, а в іншому – ні, тоді це проблема не в ній, а в людях та обставинах, що її оточують. Хоча, зараз мова про інше…

 

Повертаюсь до стійки.

Собаки – не лише жорсткий каркас з кісток, а пластичне живе сотворіння, де роль в поставі та силуеті відіграють м’язи і зв’язки.

Тому довжини шиї, лінії та силуети тіла, кути кінцівок та інші візуальні обриси – поняття дуже відносне і «гнучке» у всіх розуміннях цього слова.

Перше, та найважливіше, що формує зовнішній вигляд собаки – центр її ваги, який також не є стабільним, а рухається вперед -назад, правіше - лівіше, вверх-вниз, в залежності від життєвих ситуацій, думок, бажань та потреб тварини.

 

Зовнішні фактори можуть стати стимулом до зміни вісі центру ваги, але керуються і направляються ці зміни саме внутрішніми процесами – психологічно, в голові собаки.

Як приклади: бажання руху чи різкої зупинки; зацікавленість чи навпаки – страх; втома чи надмірна активність; та  інші психологічні стани суттєво переміщають важливу точку відліку, яка і змоделює осанку собаки.

 

Передбачаю Ваше запитання: До чого тут «хепі легси»? І чому працюють саме в «мінус» для собаки?

 

На перший погляд, для звичайного спостерігача, здається, що результат можна отримати майже миттєво : собака стоїть і не рухається, деколи навіть не дихає лишній раз, така нібито дуже слухняна та сконцентрована.

Та насправді, цей видимий, швидкий та легкий результат – лише оманлива красива обгортка для тих, хто не розуміє внутрішніх процесів.

 

Щоб зрозуміти призначення "хепілегсів" , варто почати з питання : звідки і для чого вони виникли?
Насправді цей пристрій був створений людьми, чудовими професіоналами, що добре розуміли психологію собаки і людини, і усвідомлювали, які наслідки і реакції будуть закріплені, якщо включити в тварини акрофобію - страх висоти в поєднанні з психологічним ефектом "зорового обриву".

Прототип "хепілегсів" застосовувався більше сотні років тому, як на тваринах, так і в експериментах з людьми.
Його призначення - тестування психічних реакцій на сильні стресові стани.
І спочатку використовували їх вчені. Пізніше ідею  взяли воєнні, як один із тренінгів солдатів. А потім ті ж воєнні структури модернізували та перенесли пристрій для роботи з собаками.

Робота установки полягала у тому, що неможливість контролювати тіло в просторі викликає шокові процеси в мозку. І лише дуже стабільна психіка переводила організм в стани "завмирання". Решта варіантів закінчувались зривами, істериками, афектами та іншою неадекватною поведінкою. Щось схоже Ви зараз маєте змогу спостерігати у деяких людей на скляних мостах над прірвами - сучасна розвага, яка також має під собою довгу історію наукових досліджень.
 

Через десятки років, у воєнних «хепі легси» "запозичили" грумери собак з Англії.  Випадково ( чи не дуже)  помітили, що тварини на особливо малих по діаметру, але  високих підвищеннях  завмирають і готові стояти годинами зі страху впасти. І з їх точки зору, це була добра допомога в роботі, де потрібна нерухома собака в стоячому положенні.

Десь в ті ж часи пристрій отримав саркастичну назву - "хепі легси". Напевно по тому ж принципу, як в середні віки люди вигадували "романтичні" назви приладам для тортур.

"Хепі легси" працюють на одному із самих сильних інстинктах собаки : Самозбереженню.

Іншими словами : страх, уникання чи протидія всьому, що може загрожувати життю тварини.

 

Для будь-якої живої істоти, існують психологічні поняття, пов'язані з оцінкою себе в просторі.

Їх є декілька видів, та ми розглянемо ті, що найбільш актуальні в темі “хепі легсів” :

- комфортний простір ( відстань);

- комфортна висота;

- критичний простір (відстань);

- критична висота.

 

1.  Комфортний простір, в розрізі елементарної площі, для собаки “виміряється” від подушечок лап до краю стійкої, з точки зору собаки, поверхні. Враховуючи анатомічну будову морди собаки та порівнявши її з будовою лиця людини, відчутна різниця, що на відміну від нас, собаки не здатні побачити що під самими лапами, не опустивши при цьому голову.

Якщо відстань коротша за повний крок тварини - психологічно фіксується НЕ комфортний простір, з можливою загрозою життю. Якщо відстань взагалі не сканується - це викликає швидке завмирання та ступор. Вчені ще описують це явище, як "зоровий обрив".

Іншими словами, доки між передніми лапами і краєм "прірви" є повний крок - вовк лише поверхнево задіює свою увагу на можливій небезпеці від падіння. І основна частина його мозку має можливість повноцінно зосередитись на роботі з іншими завданнями.

Якщо ж до краю поверхні відстань менша за повний крок, тоді певна частина свідомості "включає" постійний контроль на аналіз ситуації з поверхнею.

В залежності від життєвого досвіду, характеру, індивідуальних якостей, впевненості тварини та передумов конкретного оточувального середовища, потреба вийти з конфліктного стану буде мати різне забарвлення. Чим дистанція більша і зовнішніх загроз немає - тим спокійніше та комфортніше собаці. Чим менша відстань, чи ускладнена якимись негативними моментами - напруження та концентрація зростає, збільшується рівень стресових гормонів: адреналіну та кортизолу.

 

Проведіть експеримент: поставте табурет і станьте на самий його край. Які думки та відчуття? Це при тому що ви бачите його край.
А тепер врахуйте, що через анатомічну різницю між будовою черепа людини та морди собаки, собакам потрібно сильно нахилити голову вниз, щоб оцінити рівень небезпеки.

Безумовно, є люди - еквілібристи, що здатні зробити надзвичайні речі. Але їх робота потребує не лише тривалого, важкого тренінгу, але і важливої внутрішньої мотивації для стабілізації психіки.

 

2 . Комфортна висота : умовно вимірюється від очей до подушечок лап ( ступнів у людей) , плюс - мінус 7-10% від максимальної висоти тіла в стані спокою.

Це означає, що у всіх нас є чітке відчуття власного росту. Наш мозок окреслює тіло в просторі, використовуючи поняття комфортної висоти.

А тепер уявіть: ви робите крок, і до підлоги не звичний метр і вісімдесят сантиметрів, а ваші очі раптом "говорять" про два з половиною.

Які відчуття, думки, емоції?

Як Ваше тіло і мозок зреагує?

Вірно - повний алярм !

 

Екстра швидкий пошук причини, максимальна оцінка наслідків, аналіз та проектування можливих загроз здоров'ю чи життю .

Звичайно, з повним колекційним набором адреналіну та інших стресових та активуючих гормонів.

 

Наступною сходиною в психічних реакціях є більш жорсткіші поняття : критичність простору( відстані) та висоти.

Формуються ці поняття так само як і “комфортність”, але сила та швидкість всіх реакцій набагато вища. Відповідно, і стресовий рівень, не лише психологічний, але вже і фізичний, переходять в зону критичності.

 

Простим прикладом різниці між оцінкою відстані є, коли ви стоїте на даху, але до краю лише декілька сантиметрів, і коли між вами та небезпекою більше метру.

Відмінність в сприйняті висоти легко відчути, коли під вами вузький міст в метрі над землею, і коли ви стоїте над глибоким проваллям.

І дах, і міст одні і ті ж, але Ваші підсвідомі реакції та відчуття зовсім інші.

 

Безумовно, поняття комфортності та критичності простору та висоти так само не є сталі : для різних індивідуумів, в різних життєвих ситуаціях пороги комфортності та критичності можуть збільшуватися чи зменшуватися.

 

Тобто, якщо тварина не відчуває небезпеки, знаходиться в звичайному для себе середовищі, без зовнішніх загроз, сита, здорова, розслаблена, та вільно керує своїм тілом – розмір «К» порогів відчутно зменшується. Вовк може підійти до самісінького краю скелі і спокійно оглядати простір, зовсім не виявляючи ознак напруження.

Але той же вовк, за яким іде мисливець, не буде цього робити. Хіба що має певний план втечі…

 

В малознайомому чи взагалі чужому місці, в присутності незнайомих собак чи людей, собака, змушена підкорятися командам, обмежена фізично амуніцією, втомлена чи можливо навіть хвора, буде потребувати дуже великий простір для відчуття внутрішнього комфорту та захисту.

 

Ідея створення «Хепі Лесів» заснована на критичності простору (відстані) та висоти. Цей пристрій для тренінгу ціле-направлено сконструйований так, що немає навіть самих найменших допустимих меж зон Критичності, не говорячи вже про Комфортність. Іншими словами, мозок собака "бачить" під собою пустку. Це надзвичайно сильний стресовий фактор, що спровокований конфліктом між тактильними відчуттями та зором.

 

Ще раз згадайте реакцію деяких людей на скляних мостах над прірвами. Навіть враховуючи те, що люди усвідомлюють процес і керують ним – стрес та емоції коливаються від сильних до панічних. Такі ж відчуття різної сили страху пронизують собак на “хепі легсах”.

Саме тому собаки завмирають; їх дихання стає частішим, поверхневим, стресовим; всі м’язи напружені; лапи ставляться ширше, ніж зазвичай, напружується поясниця, провалюються п'ясті, і, що дуже показово, собака намагається розвести пальці в сторони і навіть випустити кігті, щоб додатково «вчепитись» в поверхню . Це дуже показово видно на фотографіях та відео процесу тренінгу.

 

Або ж картина протилежна: в залежності від психотипу та темпераменту, пес починає істерити, пручається, намагається зіскочити, нервово дихає, горбить спину, підтискає хвіст.

Для неспеціаліста, що не знає психофізіології та не помічає анатомічних особливостей собак, "хепі легси" здаються прикладом хорошої «статичної» стійки впродовж досить довгого часу, без особливих зусиль зі сторони людей. І так, для більшості це трактується вагомим аргументом.

 

Для остаточного розуміння про що я говорю ( адже наші інстинкти діють однаково) згадайте мій попередній приклад з табуретом посеред кімнати: Вас поставлять на його край, ще й підтиснуть ззаду, щоб ви максимально подалися вперед, на грані “от-от впаду”

Як себе почуваєте? Комфортно? Розслаблено? Які думки літають?

Тепер уявіть, що цей табурет не у вас дома, а на вокзалі, посеред магазину чи в центрі школи на перерві. І нікого не цікавить Ваш настрій чи фізичний стан в моменти тренінгу. Ви ПОВИННІ ! повинні стояти та терпіти, бо вибору немає.

 

Особисто мені треба вкрай вагому причину та мотивацію, щоб свідомо вивести себе на такі експерименти.

 

А от собакам гірше ніж нам: на відміну від людей, вони не розуміють необхідності цих «вправ». Такі тренінги, особливо до повного формування психіки ( 12 - 18 міс) викликають як мінімум сильний стрес, часто шок. Вони абсурдні по своїй суті і мотивації.

 

Звичайно, за статистикою, серед тисяч, знайдеться декілька людей ( чи тварин), для яких нічого вкрай особливого не буде, якщо їх свідомість занурити в межі критичності. Як правило, це високосоціальні або спеціально треновані особистості.

При певних вихідних даних, сильній мотивації, при тривалих психічних і фізичних тренінгах, можна навчитись грати на скрипці, ідучи по канату.

До речі, таку ж дію має генетично порушена класична робота інстинктів та природної реакції психіки: є діти та собаки в яких відсутнє відчуття простору та висоти. Це велика проблема для батьків та самих дітей в майбутньому.

 

Ніщо не може стати виправданням використання «хепі легсів» в кінології - жорсткого стресового методу навчання простій справі для собаки : природно та красиво постояти в продовж певного часу.

 

Є БЕЗЛІЧ інших способів, простих, хоча і триваліших, основаних на приємних та позитивних тренінгах, щоб навчити тварину декілька хвилин стояти нерухомо, без напруги , в задоволення.**

 

Тепер трохи інформації для тих, кого цікавить не тільки психологічна складова, але і анатомічні особливості собаки.

 

На початку глави я писала про центр ваги собаки, який  суттєво формує анатомічний силует тварини.

 

Так от, коли навіть вже натренована на такі завдання собака стоїть на «хепі легсах», вона підсвідомо боїться впасти (на що і розрахована дія цього пристрою) . Щоб максимально збільшити контроль, тварина максимально перекидає вісь центру ваги назад- до центру спини. При цьому, в різній мірі, горбить поясницю, напружує м’язи спини, тазу та черева, скошує круп, опускає або навіть підтискає хвіст, закладає чи опускає вуха. Передні лапи або йдуть вперед, надмірно випрямляючи кути кінцівок, або навпаки: собака намагається присісти, збільшує кути задніх лап, «провалює» груди і спину. Часто появляються “м'які п'ясті”. Шия перенапружена, вкорочена, чи втягнута в плечі. А навіть якщо собака вже привчена до такої вправи, то все одно тягнеться за смачним кусочком не подаючи вперед сам корпус ( груди), а лише головою та шиєю, і щоб втриматись, і ще більше блокує м’язи спини і випрямляє кути задніх кінцівок чи присідає.

 

Теоретично, якщо витратити багато часу, делікатного вміння, глибокі знання по зоопсихології, працювати з самого малку, починати з невеликих висот, поступово поєднувати короткі тренінги за продуманою програмою, при умові певних “робочих” задатків ( індивідуальна стійка психіка та характер тварини ) - можна привчити собаку стояти на «хепі легсах» у відносно свобідній стійці. Але слово "відносно" завжди залишиться навіть в цьому теоретичному виключенні, в противагу іншим сотням негативних прикладів.

 

В будь-якому разі, при всіх найкращих варіантах, професійний кінолог та експерт все одно побачить подану назад вісь ваги тіла, і “викинуті “ вперед лапи.

 

Для циркових тварин, де демонстрація анатомії та породного темпераменту не мають особливого значення, частково можна зрозуміти такий підхід тренерів до навчання.

 

Але для шоу-хендлінгу, де є маса сучасних чудових вправ та методик, що гарантовано дають відмінний результат – працювати на інстинкті самозбереження не припустимо, і є класичною ознакою низького професіоналізму, та бажання надшвидкого результату, любою ціною, без переймань, що за цим стоїть і чим прийдеться платити.

 

Більш того, собаку яка була навчена, чи навіть декілька раз спробувала “хепі легси”, легко можна виділити в рингу (для мене, принаймні), бо ще довгі роки пам’ять тварини моментально реагує на просту команду «стояти» скутістю певних груп мязів, напруженням і повною «відключкою» власного керування тілом, перенесенням центру ваги та іншими анатомічними моментами.

 

Така собака в рингу нагадує чемного, покірного та інертного ослика, без куражу, бажань та ініціатив – простий живий інструмент в руках людини. Інструмент, що виконує обов'язкову роботу, а не отримує задоволення від процесу спілкування з людиною.

Ще на початку своєї кар'єри собаки отримують титули. але з кожною наступною виставкою їх показ стає "сірішим" та невиразним.

 

Все має свою ціну і далеко не завжди вона відповідна!

А ми, як лідери наших сімей, повинні нести відповідальність за все що робимо з їх членами!

 

----------------------------------------

P.S. Наша пострадянська кінологія, без сумніву, має багато затятих і щирих шанувальників тренінгів, які легко використовують жорстокі методики примусу тварин : електрошокові ошийники, «строгачі», удавки, голод в декілька днів, хронічна ізоляція від людини, заборона спілкуватися з собі подібними, і безліч інших варіацій в тому ж дусі. Можливо, в порівнянні з цим, «хепі легси» комусь здаються «м’якші» і « не такі вже страшні». Але лише для людей, які не знають або свідомо не переймаються психікою та почуттями тих, хто не може сам себе захистити та відгородити, хто змушений жити за правилами сильнішого власника. І тих, кому породна анатомія - просто гарне словосполучення...

-------------------------------------

 

*(примітка) «Хепі легси» - пристрій, який нібито вчить собаку виставкової стійки. Принцип дії: чотири підставки під лапи, маленьких по площі, але розташовані на достатній висоті від землі ( від 10 та вище см.)

Собаку ставлять на цей «пристрій», виставляють лапи на тій ширині, яку вважає за потрібне власник чи хендлер. І собака повинна так стояти певний час ( деколи, вимагають і до 5 хвилин). Тренери мотивують використання «хепі легсів» тим, що ніби навчають собаку не рухатись, та тримати лапи на потрібній ширині і відстані. Вважається, що «м’язова пам'ять» примусить тварину повторювати цю модель поведінки в рингу.

 

**Особисто для мене, тривала нерухома стійка в ЖОРСТКІЙ СТАТИЦІ - досить суперечлива по своїй суті, і підходить надзвичайно малій кількості порід собак. Є нетиповою і навіть порочною для більшості породних темпераментів та типів поведінки. Але про це в інших розділах...

-------------------------------------------